Свято-Покровський чоловічий монастир
Свято-Миколаївський жіночий монастир

Згідно з переказами, монастир заснований в 11 столітті при угорському королі Андраш I. Разом з його дружиною Анастасією Ярославною в Закарпатті прийшли черниці з Києво-Печерського монастиря і заснували монастир в печерах на схилі гори. У 14 столітті, з ініціативи подільського православного князя Федора Корятовича, мукачівський монастир був укріплений. Згідно з легендою, на Чернечій горі на князя Федора напав хижий звір, тоді Корятович звернувся з благанням до святого Миколая, обіцяючи побудувати в його честь храм. Звір був переможений. А князь побудував дерев`яну церкву, корпус для монахинь, а також зміцнив землі за монастирем. Храм переживав руйнування, пожежі, але відроджувався. В кінці 18 – початку 19 століття будувався головний корпус монастиря, келії, вежі-дзвіниці і велична Свято-Миколаївська церква. Автор проекту – архітектор Мукачево Дмитро Рац. За радянської влади наприкінці 60-х років 20 століття монастир хотіли закрити, але Патріарх Алексій I благав на колінах уряд СРСР в Кремлі зберегти святиню, і його все-таки почули. Зараз на території монастиря три храми: Свято-Миколаївська церква, храм-каплиця в честь Успіння Богородиці, побудована в 2004 році, і церква Всіх Святих, що збереглася з 18 століття. У монастирі знаходиться багато шанованих християнських святинь. Серед них – Ікона Божої Матері «Скоропослушниця», список з Іверської Ікони Божої Матері, привезений з Афона, хрест з частинкою Животворящого Хреста, ікона з часткою мощей святителя Миколая Чудотворця. Монастир входить до переліку православних паломницьких маршрутів України.

Всіхсвятський Красногірський монастир

За переказами, відлюдне життя в Красногір’ї на місці майбутнього монастиря започаткував чернець із Константинополя приблизно наприкінці XVI — на початку XVII століття. Йому у сні явилась Цариця Небесна, повеліла відправитись на Руську землю та вказала місце майбутнього монастиря в горі біля Золотоноші. Першою обителлю візантійського ченця стала викопана ним самим печера. Невдовзі про монаха стало відомо господарю тієї землі — козаку Івану Шебету-Слюжці, який вирішив перетворити Красну гірку, як називали її місцеві мешканці, в гору Божу — заснувати тут святу обитель. Ця вість невдовзі облетіла навколишні села і до першого поселенця стали приєднуватися охочі присвятити своє життя Богу.

Чоловічий монастир
Із часом благочестива братія збудувала перший храм із верболозу на честь великомученика Георгія Переможця. Але простояла ця церква недовго. Новий храм вистроїли козаки, який також назвали на честь святого Георгія. У 1680 — 1687 роках був побудований Покровський дерев’яний теплий храм. Нинішній кам’яний Покровський храм був побудований у 1859 році, при ігуменії Анатолії І. Кам’яний Спасо-Преображенський собор був побудований у 1767 — 1771 роках за проектом українського архітектора Івана Григоровича-Барського за кошти святителя Софронія, єпископа Іркутського
За переказами, першим ігуменом монастиря був отець Іосиф (Григорович). Монастирський синодик зберіг імена і інших ігуменів: Іоіль, Гавріїл, Рафаїл, Герман, Дамаскін, Досіфей. Останнім настоятелем був архімандрит Іоіль. Красногірський монастир залишався чоловічим до кінця XVIII століття.
Засновані українським козацтвом монастирі були не лише твердинею віри православної, а й осередками вченості, мудрості та джерелом знань, у тому числі й у військовій сфері. Саме монастирі зберігали й поширювали козацьку військову науку. Виконували козацькі монастирі й ряд інших функцій — кожна така свята обитель була водночас і фортецею, і шпиталем для поранених та хворих, і притулком для старих немічних козаків. Саме тому, поневоливши Україну, російський царат не міг миритися з існуванням козацьких монастирів. Їх закривали, а багато з них із часом перетворили на жіночі — менш небезпечні для нових московських господарів. Така ж доля спіткала й Красногірську обитель.

Жіночий монастир
У 1786 році, після виходу ряду царських указів про секуляризацію монастирських земель і скорочення числа монахів, Красногірський монастир був виведений зі штату монастирів. Але вже у 1790 році Указом Святійшого Синоду на його місце було переведено Київський Іоанно-Богословський дівичий монастир. З тих пір обитель існує, як жіноча.
Першою настоятелькою Красногірського монастиря була ігуменя Макрина (1789 — 1795), потім монастирем керували ігумені Стефанида, Феодотія, Тавіфа, Варсонофія, Клеопатра, Анатолія I, Анатолія II, Олімпіада, Ангеліна і Нонна. Ігуменя Нонна залишила по собі особливу пам’ять. Дякуючи її високим духовним якостям, роки її настоятельства (1900 — 1917) рахуються часами найбільшого розквіту обителі. За час її керівництва кількість послушниць зросла до 750-ти. Після її смерті і до його закриття радянською владою монастирем керувала ігуменя Леонілла.
1922 року більшовики пограбували й закрили Красногірський монастир, вигнавши понад 700 черниць та послушниць. На території обителі розташувався інвалідний будинок, а всі святині були передані до Черкаського міського музею.
Відновлення монастиря збіглося з початком війни з нацистською Німеччиною, у листопаді 1941 року. В обителі тоді було близько півтора десятка черниць, які заробляли собі на прожиття тим, що наймалися на важку поденну роботу до селян із Бакаївки та Антипівки. Значне поповнення черниць відбулося на початку 60-х років XX століття, під час чергової хвилі гонінь на церкву. З ліквідованих монастирів сестри сходилися в Красногірський, закривати який влада не стала. Відтоді інокині обителі безперервно звершують тут свій чернечий подвиг.
Починаючи з 1941 року, монастирем керували ігумені: Анатолія (1941–1947), Філадельфа (1947–1961), Євфалія (1961–1962), Лідія (1962–1968), Іларія (1969–1989), Августа (1990–1996). З січня 1997 року настоятелькою Красногірського монастиря є ігуменя Агнія (Міняйло).
Остаточне відродження монастиря почалося наприкінці перебудови. Нині там постійно мешкає 99 черниць і послушниць, не рахуючи тих, які проходять випробувальний термін перед довічним поселенням в обителі.
У 2003 році, за клопотанням архієпископа Черкаського і Канівського Софронія та за підтримки мерії Золотоноші, монастирю була повернена земля, що належала йому до 1922 року.

Ікони
Ікона Божої Матері, Дубенська
Першу красногірську ікону Богородиці чернець вирізав на корі дерева. Саме тому вона дістала назву «Корецька». У подальшому цей образ був розписаний фарбами та прикрашений срібною ризою. Після розорення монастиря у 1922 році ця ікона була втрачена.

Незабаром на дубі з’явилася інша ікона Божої Матері, названа «Дубенською» від слова «дуб», яка явила себе чудотворною й досі є головною святинею Красногірської обителі (пізніше образ розписали фарбами й прикрасили ризами).

Свято-Троіце-Кирило-Мефодіївський монастир

Кирило-Мефодіївський жіночий монастир – монастир Української православної церкви Московського Патріархату в селі Драчино неподалік від міста Свалява Свалявського району Закарпатської області України.
Засновником обителі є благочинний Свалявського району, настоятель Свято-Різдва Богородиці храму в м. Свалява, протоієрей Василій Барна.
Ідея створення жіночого монастиря у засновника обителі, благочинного Свалявського району, настоятеля храму на честь Святого Різдва Богородиці в м. Свалява, митрофорного протоієрея Василія Барни зародилися ще у 1988 році, коли він був переведений на пастирське служіння до м. Свалява.
Це трапилося влітку 1988 року, коли чудового, сонячного дня біля місця де сьогодні розташовується жіночий монастир проїзжав священик. Незбагненна краса місця і несподіване відчуття спокою та радості відвідали єство отця Василія. Думка, яка осяяла священика була пов’язана із заснуванням жіночої обителі. Однак, цьому доброму задуму судилося здійснитися лише у 1992 році.
У вказаному році батюшка поїхав до правлячого архієрея. Він звернувся за благословенням до єпископа Мукачівського і Ужгородського Євфімія (Шутака) (28.08.1989-†19.01.2000) з проханням про відкриття нового монастиря та початок будівельних робіт. Благословення єпископа Євфімія було отримане.
Восени 1992 року було освячено місце під фундамент для житлового корпусу в якому згодом розмістився і перший домовий храм на честь святих просвітителів слов’ян рівноапостольних братів Кирила та Мефодія.
У 1994 році, на місці де зараз розташовується красива часовня на честь св. вмч. Пантелеймона, отець Василій освятив великий кам’яний хрест. Згодом біля нього кожен рік (до 1997 року) правлячий єпископ в день пам’яті свв. Кирила та Мефодія (24 травня) звершував Божественну Літургію.
З благословення єпископа Мукачівського і Ужгородського Євфімія у 1995 році для зародження та упорядкування постійного монашого життя в обителі була направлена монахиня Феодосія (Іляшевич) та послушниця Ганна. Обидві сестри були насельницями Свято-Миколаївського жіночого монастиря в м. Мукачево. Станом на сьогоднішній час монахиня Феодосія прийняла постриг в схіму з іменем Меланія, а послушниця Ганна мирно відійшла до Господа. Похоронена на монастирському кладовищі у Свято-Миколаївському жіночому монастирі в м. Мукачево.
Офіційне відкриття монастиря відбулося 27 липня 1996 року. Так, згідно постанови Священного Синоду Української Православної Церкви від 27 липня 1996 року було прийнято рішення про відкриття Свято-Кирило-Мефодієвського жіночого монастиря в м. Свалява Закарпатської області
Нове дихання обитель отримала в лиці своєї першої настоятельниці, молодої, енергійної і мудрої монахині Ніни (Мізун), яка прибула до новоствореної обителі у 1996 році.
Відповідно до наказу за № 1454 архієпископа Мукачівського і Ужгородського Євфімія (Шутака) від 18.10.1996 року настоятелькою Свято-Кирило-Мефодієвського жіночого монастиря в м. Свалява було призначено монахиню Свято-Вознесенського жіночого монастиря в с. Чумалево Ніну (Мізун).
8 квітня 1997 року, з благословення архієпископа Євфімія, протоієрей Михайло Кюкало, який на той час тимчасово перебував в обителі, звершив освячення та закладку фундаменту головного Свято-Троїцького храму жіночого монастиря в с. Драчино.
Сьогодні храм, який був зведений відповідно до архітектурного типу храму Покрова Пресвятої Богородиці, що знаходиться на р. Нерлі, (м. Боголюбово Володимирської області, Росія) є безперечно окрасою монастиря. Для того щоб позолоти надкупольний крест матушка Ніна їздила в Почаївську Лавру. Там же, на її прохання, виготовили 150 зірок, які чудово прикрасили синій купол.
Перші будівельні роботи очолювала бригада з с. Арданово Іршавського району. Внутрішні роботи по храму тривають і нині. Хоча всередині київськими іконописцями разом із сестрами обителі вже закінчені головні іконописні роботи, однак, є ще багато задумів щодо оздоби цього храму. Проводиться активна підготовка до його повного освячення.
До цього часу Богослужіння проводилися у невеликому домовому храмі на честь святих рівноапостольних Кирила та Мефодія, який за участі єпископа Мукачівського і Ужгородського Євфімія (Шутака) був освячений 24 травня 1995 року в день пам’яті цих святих просвітителів слов’ян.
У зв’язку з будівництвом головного Свято-Троїцького храму жіночий монастир було перейменовано на Свято-Тройце-Кирило-Мефодіївський.
На території обителі триває будівництво невеликої часовні на честь святого великомученика і цілителя Пантелеймона, фундамент якої був освячений єпископом Мукачівським і Ужгородським Агапітом (Бевциком) (26.07.2000-14.12.2007) 9 серпня 2007 року. Активну меценатську допомогу в будівництві цієї часовні здійснюють Гуледза А.Ю. та Їжак М.В.
Після відкриття монастиря розпочалося й звичайне постійне монаше богослужіння. Священики, які разом з монахинями відроджували обитель, служили почергово з різною періодичністю.
Першим священиком, який розпочав своє пастирське служіння у відкритому монастирі був отець Василій Барна. З 1995 по 1996 рр. – ієромонах зі Свято-Серафимівського жіночого монастиря в с. Приборжавське Феодосій (Поляк). Певний час в обителі служив протоієрей Михаїл Кюкало (1997). Згодом пастирське служіння в обителі розпочав ієромонах Варфоломей (Кіс) (з 1997 року). В подальшому для пастирського служіння в обителі був направлений архімандрит Василій (Садварій).